bene_16

Трохи думок про книжку:
Ольга Токарчук. Останні історії. – Львів: Літопис, 2007. – 222 с.

МОВЧАЗНІ ЗАКАПЕЛКИ ТУГИ

Правічне "українське дао" – "Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…" Але, як у М.Павича, продовження може бути двоїстим. Чоловічий варіант передбачатиме одчайдушне "Чому я не сокіл, чому не літаю?"; варіант жіночий радше споглядальний – "Чом ти, моя чайко, світом занудила?"

Ці асоціації з’являються майже одразу, коли одну по одній гортаєш сторінки дивного роману Ольги Токарчук "Останні історії". Звідки вона – живий класик польської літератури – набралася того "укр-даосизму"? Невже магія чарівного суфіксу "-чук" у прізвищі? Але кілька енциклопедичних статей – і ми в курсі, що її бабуся була родом з наших теренів, та й сама авторка під час цьогорічного візиту до Києва зауважила, що прагне відкрити для себе Україну.

Трилогія "Останні історії" присвячена родині, яку волею тоталітарних режимів доля розлучила з землею пращурів. Роман об’єднав три жіночі долі трьох поколінь переселенців: бабуся – донька – онука. Він нагадує поліхромний вівтар, багато яких збереглося у Польщі й майже не лишилося в Україні: час та режими розторощили їх, а згодом поселяни розтягли на дрова. Як класичний триптих, де у центрі храмовий святий, а на стулках праворуч і ліворуч в образах святих та праведників – родичі автора триптиху або замовника. Ольга Токарчук створила вівтарик у стилі "українського дао": три героїні роману по черзі дивляться у небо та й думку гадають… Кожна з них замкнена у рамках "свого" світу. У центрі (і композиційному, і змістовому) – постать бабусі з дивним як для Польщі іменем Параскеви-П’ятниці. Її світ – то дім, де вона живе-доживає віку з чоловіком. Стулка праворуч – це її донька Ольга, світ якої трохи ширший і нагадує міські пейзажі фламандців з вулицями й дорогами. Стулка ліворуч – світ Параскевиної онуки Майї, який містить широкі світи й екзотичні країни, як на картинах Сальвадора Далі. Погляди трьох героїнь неначе звернені вгору, в одну точку – вони "тужать", як цього й вимагає жанр "українського дао". Всі троє різні й водночас однакові, кожна щаслива й нещасна одночасно, у кожної туга до болю щемить у серці, і всі троє ніяк не наважаться визнати: це не банальний серцевий біль (як пише Токарчук: "Пане лікарю, моє серце перестає битися і зупиняється на довгі хвилі, тому якимось дивом помираю і якимось дивом повертаюся до життя… Моє серце не б’ється, западає страшна тиша… Мотор дає збої… Лікар оголошує: Нічого небезпечного. Ви цілком здорові… Як на свій вік, пані в добрій формі"). Це самотність – звичайна людська самотність, ліків від якої годі шукати. Хіба що дослухатися до рецепту Ольги Токарчук й подивитися угору поглядом чайки, яка так прагне неба: "Очі мої завжди до Господа, Він бо звільнить від сіті мої ноги. Зглянься і змилосердься надо мною" (Пс 25,15-16).

Може, хто не знає, але сьогодні у римо-католиків – святого Миколая. То ж, усім-усім, хто буде пробігати повз оці записи – мої щирі вітання.

Ой, хто, хто Миколая любить,

Ой, хто, хто Миколаю служить.

Тому святий Миколай

На всякий час помагай,

Миколаю.

Миколаю, молися за нами,

Благаєм тебе зі сльозами.

Будем тебе величати,

Ім'я твоє величати,

Миколаю.

Фра Бенедетто

Братіє і сестріє!
Імєю честь здєлать охвіціальное заявленіє.
Як кажуть брат-поляки, дупу серце счіска жаль... На жаль, німа нічого вічного у світі. Постлє нєдолгой, но тіжолой санкції мого начальства состоялась трансхвігурація, тобто, пєрєнєсєніє у времені і пространствє, нашей редакції. Увіду етого пріскорбного хвакта, коїй у народє приравнюють к двум пажарам, проїзошло непоправімоє - об'єкт вашого сакрального вшанування, мій дорогенький робочій столік пріказал довго жить і почіл у Бозі.
Вєчная йому памнять. Нех почіє у мирі.
І хай родіють ворогі і злобні зовістнікі, але свєтлая памнять о століке навсігда сохраніться у нашіх серцях -- говоріться у некралозі.

Ви можетє оставіть запісі соболєзування по поводу постігшей мя глубокой втрати.
Тепер фра Бенедетто готов отвєтіть на інтересующі вас вапросі.

Завдяки панні сестрі моїй Цвібак (дивись http://tsvibak.livejournal.com/) провів комплексне тестове дослідження своєї сучності (враховуючи всі імена, що мені долею судилося носити). Докладаю про наслідки – сумні й невеселі:

У цьому світі я призначений для того, аби мене любили. Одночасно я маю зробити важливе відкриття у сфері пластичної хірургії.

При цьому мій характер жорсткий, як метал. У стосунках із Святою Інквізицією (нехай святиться ім’я Її!!!) я або несправедливо звинувачуваний, або кат, і коли інквізитори мене зустрінуть, то подумають, що я безневинна істота (за що згодом і відгребуть по повній).

Все разом – особливо кат, якого мають любити і який зробить відкриття, – складає макабричний образ. Звідси, зсередини мене я виглядаю набагато краще…

Піду з горя пити каняк.

Підпис: брат Бенедикт